Пинтя Хоробрий - герой двох народів

Популярність опришка Пинті Хороброго була велика серед українських та румунських кріпаків і залишається надалі не тільки  серед простого люду Румунії та України, бо її збільшили історики, фольклористи, кінорежисери і письменники. Як і у випадку Олекси Довбуша, в багатьох піснях і переказах оспівується те, що Пинтя відбирав гроші в багатих і роздавав бідним. У церкві св. Миколи Чудотворця села Будешти до цих пір зберігається зброя Пинті Хороброго. Як український, так і румунський марамороський фолькльор багаті переказами та піснями про Пинтю Хороброго. Легенди кажуть, що він був зачарований і невразливий для всіх видів зброї, і його можна було убити лише срібною кулею. У горі Гутін, неподалік села Кречешти (Crãceşti), Пинтя Хоробрий та його опришки вирили печеру, де зберігали золото і зброю. Говорять, що вхід в печеру закритий залізними дверима, його можна побачити і сьогодні раз у сім років. Інша легенда говорить, що при штурмі хустського замку Пинтя Хоробрий зробив гармату з колоди і з гори (зараз називається Пинтєва студна), яка знаходиться навпроти хустської замкової гори, пострілом пробив дах замку, а другим пострілом його зруйнував. Одну з українських легенд про Пинтю, дуже схожу на румунський варіант, а також і на легенду про Олексу Довбуша, розповіла 2008 р. Гафія Федорівна Теличка, жителька села Ізок: «Пинтя ненавидів панщину. А панство в Хусті збудувало замок – ще й нині бачите його руїни, де їло, гуляло... Пинтя зробив з граба «пушку», скріпив її ствол залізними обручами, поставив на горі Чабрин і звідти поруйнував замок. Із товаришами подався в Ясіня, де жила його кохана Марічка. Пинтю куля не брала. Тільки Марічці своїй відкрив Пинтя таємницю, як

можна його вбити. Треба зарядити гвера гвіздком від підкови, якою щойно підкували коня, і пшеницею, що простояла на дванадцятьох сейночних молитовнях. Коли Пинтя з товаришами підійшов до річки, він сказав: «Хочу перескочити Тису», але при стрибку намочив п’яту, та йшов далі, сумно наспівуючи:

«Біжком, хлопці, ой, біжком –

Доріжку замете сніжком.

Нам дороги ще немного,

В Ясіня лежить дорога,

До тої хати, біля кринички,

Де живе моя Марічка.»

Коли прийшли до Марічки, Пинтя постукав у вікно:

«Ой, Марічко,чи спиш-ночуєш,

Чи сніданок нам паруєш?..»

Марійка відповіла:

«Двері з дуба не повалиш, 

Не зіб’єш замки із сталі.»

Пинтя говорить: «Удержати їх не буде чим, як підставлю свої плечі.» Як підставив Пинтя ліве плече – замки стали розтулятися. Як підставив Пинтя праве плече – двері стали піддаватися. Ввійшов Пинтя в сіни, а чоловік Марічки і вистрілив у нього із гвера, зарядженого пшеницею і гвіздком підківним, влучив майже в серце. Тоді Пинтя заспівав:

«Було б їй не довірятися

Та не відкриватися...

А тепер навік прийдеться

З життям попрощатися».

Пинтя міг розбити все село, такий був сильний, але не схотів цього робити. Тільки сказав своїм товаришам:

«Хлопці, сокири беріте,

Мене в гори віднесіте.

В Чорних горах, серцю милих,

Ви мене похороніте.

Хрест не ставте над могилою,

Тільки квітку посадіте».

Коли винесли Пинтю на Чорну гору і стали копати могилу, він сидів. Потім сам зійшов у яму і сказав:

«Усім добром по-братськи

розділіться

Та по своїх селах розійдіться...»

З цими словами й помер. І легенда про нього на цьому скінчилася...»  (Іван КОСТЮК mizgir.com.ua)

Флорін Пєрсик  у ролі Пинті

Григор Пинтя народився 25 лютого 1670 р. у заможній родині в марамороському селі Мигоаджа. 6 травня 1689 р. трансільванський князь Міхай Апафі І нагороджує його дворянським титулом – Григор Пинтя де Холломезо (Grigore Pintea de Hollуmezх). Документи свідчать, що Григор Пинтя знав кілька мов і був виучений у військовій справі. Пинтя спочатку пішов слідами свого батька – на службу до австрійських Габсбурських правителів, але побачивши несправедливість до свого народу, приймає рішення боротися з соціальною несправедливістю. В 1695 р. організує загін і починає грабувати грецьких купців і австрійських багачів, допомагає бідноті. В 1698 Пинтю було оголошено поза законом. Об’єднаний загін опришків (біля 86 осіб) діяв у Коломийському повіті, здобув Косів (тепер Івано-Франківська область). 

2 січня 1700 року Пинтя був спійманий в місті Сату Маре, де просидів у в’язниці близько місяця і був випущений під обіцянку повернути товар грецьким купцям. Але не додержавши даного слова, продовжує грабувати австрійських і грецьких багачів, при цьому щедро ділячись награбованим з 

простим народом. В 1703 році Григор Пинтя прилучився до боротьби угорців проти австрійського панування Габсбургів, яку вів капітан Ференц Ракоці ІІ. Григор Пинтя насправді брав участь у облозі хустського замку. За одними даними Пинтя загинув від рук своїх колишніх товаришів 14 серпня 1703 р. в місті Бая Маре, за іншими даними 14 серпня він був лише поранений і узятий в полон, а розстріляли Григора Пинтю 22 серпня 1703 року.

Популярність Пинті Хороброго (Pintea Viteazul), ватажка загону опришків завдячується також фільму «Пинтя» (1976, Румунія, режисер Мірча Молдован, у радянському прокаті йшов під назвою «Честь гайдука») і ужгород ському письменнику Олександру Гаврошу, який написав «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». (Из нее читатель узнает о необыкновенной судьбе одного из самых легендарных карпатских опришков Григории Пинте и его собратьях по разбойничьему ремеслу). Книжка впевнено перемогла в номінації «Твори для середніх та старших школярів» у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року 2008».