Михайло Трайста – останній з добровольців Верхньої

Міхаєла Лариса ТРАЙСТА

МИХАЙЛО ТРАЙСТА – ОСТАННІЙ З ДОбРОВОЛЬЦІВ ВЕРХНЬОЇ РІВНИ

Михайло ТРАЙСТА і Федір ГРИЖАК

Вісімдесятисемирічний ветеран Другої світової війни сержант Трайста Михайло гордиться тим, що він останній з добровольців Верхньої Рівни.Про те як пішов у добровольці, про фронт, про своє поранення і повернення додому Трайста Михайло розказує: – Було нас 28 добровольців, ми справді пішли добровільно на фронт, так би мовити, були першою серією, а решта... були примушені, їх силоміць забрали на фронт і теж добровольцями зарахували. Багато з нас не повернулося, інші повернулися каліками, контуженими і важко раненими, – зітхаючи розповідає. 

– А нас обдурили. У село прибув червоноармійський офіцер і доручив кільком «ґардіштам» шукати хлопців, які б хотіли пійти добровільно на фронт. Спочатку вони обманювали нас, що ніби не поведуть на фронт, а будемо панами в селах, крізь які пройшов фронт. А вже потім брали насилу, хлопці втікали, ховалися, але їх ловили та вели.

Того ’44 року була дуже гарна, довга, тепла осінь, няньо вівчарив у полонині, а я господарював вдома з меншими братами. У мене було чотири молодших братів і три сестри. Я покосив отаву і зібрав все з поля та ниви, а коли няньо прийшов з полонини, почав сварити мене чому я зібрав кукурудзу, бо прийдуть руські солдати та заберуть, і так щоднини сварив мене та гриз, поки я вирішив піти у добровольці. І так «ґардішт» Лаврюк Павел зібрав нас, 28 добровольців, і повів через Стижерет та Ясінник у Поляну (Вишавську Долину). Дорогою ми мусіли марширувати у колоні, як солдати. У Поляні ми перейшли через Тису і він повів нас до Трибушан, де передав військовим, які повезли нас грузовиками до Сигітської Комори, де ми переночували. А звідти другого дня вранці повезли нас до Солотвини. В Солотвині ми навантажили грузовики міхами з сіллю і вирушили далі до Хуста, звідки нас повезли далі возами, від села до села, поки дійшли до Свальова, де таки того вечора, хочай були змучені після такої довгої дороги, почали навчання, пізнання військових чинів, а другого дня почали військову муштру. Два тижні ми були в нашому одязі, в якому вирушили з дому, а опісля нас зодягли у військові форми, це нас дуже обрадувало всіх, бо військовий одяг був новий.

Ми скоро вивчили все, що нас учили, а головно стріляти, розбирати зброю, для нас все те було

дуже цікавим. А старшина, який нас вчив, коли приходив у контроль капітан роти Карасьов, чи командир батальйона капітан Корнелов, то скаржився на нас буцімто ми нічого не вміємо і йому важко нас учити, а ті весь час повторяли йому: «Нада учіть! Нада учіть!». А коли відходили, то ми сиділи, курили і розмовляли про всяку всячину, не муштрував нас, як інші старшини своїх рекрут.

Одного ранку прибуло багато військових грузовиків, правда, нам не казав ніхто нічого, але кожен з нас знав добре, що це по нас прийшли, щоб відвезти на фронт, і через два дні так і сталося. Нас повезли на фронт. Я був у грузовику, який ішов попереду, шофер наче був сліпим, або п’яним, бо повів грузовик через підірваний снарядами міст, але ми закричали і встиг зупинити, та, розвертаючись, перекинув грузовик, трохи бракувало, щоб нас всіх не повбивав.

Якось ми поставили грузовик на колеса і повіз нас до Січовців, де мене було призначено на кухню допомагати куховарам варити їду. Я дуже зрадів цьому, та моя радість була короткою, бо через чотири дні прийшов наказ, що маємо ступати у першу лінію фронту. Нам дали нові автомати, яких ми чистили від масла, йдучи дорогою до першої лінії. Вечором ми дійшли під один великий ліс, по той бік якого були німці. Там нас поставили в лінію на відстань десять ступнів один від іншого і ми рушили вперед, поки нас не замінили інші, а ми зупинились відпочивати та відпарити одяг. На фронті парили одяг над залізними бочками з кип’ячою водою, треба було дотримувати білизну чистою, бо кожного ранку перевіряли ошийки, а якщо в когось знайшлася блоха чи вош, то скоро брали і вели на дезінфекцію. І так ми йшли з фронтом уперед спокійно, що я навіть і дивувався – що то за фронт?.. Сиди собі два-три дні, відпочивай, а потім знову у першу лінію і вперед. Та той спокій скоро закінчився і ми переконались на власній шкірі, що значить фронт, який то спокій.

(Далі буде)